...він йшов по мокрому ґрунту...було це раннього літа...дощило...дощило вже не один день...погода була погана, сіра, похмура... навколо стояв туман, не густий, але достатньо густий щоб пригнічувати... він йшов... навколо не один рік йшла війна... горіло все, в полоні диму... рік? він не пам’ятав який зараз рік, але знав що вже далеко від того року про який йому розповідали в церкві... того року коли народився "спаситель"... дивно чому він не "спасе" нас зараз?... напевно ми самі повинні були себе врятувати... він йшов... вся одежа на ньому була наскрізь мокра, вона прилипала до тіла, а червоні шаровари чогось були наче мішки з борошном, тільки замість борошна була вода... його чуб падав йому на лице і з нього струмком збігала вода...він згадував як горіла Січ... перша, друга,
третя.... та яку назвуть останньою... він багато прожив... прості люди казали що забагато... і хоча й був серйозно поранений в багатьох битвах всеж виживав... за це прозвали його характерником... вважали що з самим чортом він мав справи... він згадав це, посміхнувся... так з "чортами" він майже кожен день мав справу. От тільки не з тими що люди думали...
Знав багато він від монахів, навчили його ще коли він прибився до них з тяжкою раною після однієї з битв... вони виходили його, а він залишився в них на пару років. Допомагав по церковним справам...і вчився, вчився... попи знали багато - письменності навчили його, дали читати книг різних, навчили знахарству різному як від хвороб лікувати... розповіли йому історію...історія...історія України!... він лиш боровся щоб жити в спокої на своїй землі та раптом дізнався про стільки різного що його дух перехопив... тоді... тоді він з великою жадібністю поглинав усі книги в церковній бібліотеці... він дізнався багато... забагато як казали прості люди...
Він пішов від монахів... вірніше втік, вони ж бо не хотіли відпускати його, хотіли щоб став він одним з них... та не сталось як гадали монахи... він повернувся на Січ... він сам не знає як жив так багато і зоставався молодим сильним дужим розумним... пам’ятає він і Богдана Хмельницького - добряче тоді він погуляв!... і смерть його... "його смерть - це смерть Козацької держави" сказав він тоді... і о горе як жорстко він був правий... він пам’ятає Чорну раду... надії його тоді майже вмерли... пам’ятає і Мазепу... зруйнування Січі... він залишався вірним ідеї боротьби і ніколи не думав що програє...
Він іде... дощить... раптом йому на думку спадають такі рядки "Сто років як сконала січ..."... зупинка... НЕВЖЕ? НІ НІ НІ! не може бути... ні... може... він іде далі... він все бачив все пам’ятає... він вирішив іти аж за Дунай... спочатку хотів іти в Кубань... але подумав що там його знайдуть скоріш ніж у гирлі Дунаю... він іде... характерник... знову легкий посміх... а пам’ятаєш? як колись 100 турків вбив? тоді ми взяли турецьку фортецю майже голі руць з майже 50 разовою перевагою турків... ото були часи... були... хе... характерник... тепер нас мало... нас козаків... а тим більше тих кого називали характерниками...він іде... брудно...дуже дощить... туман навкруги пригнічує...