Дівчина з великою жовтою сумкою і ананасом спускалася ескалатором притримуючи полу свого фіолетового пальто. Ананас в полієтиленовому пакеті висунув чуприну і вдихав холодне повітря метрополітену. Люди, котрих минала дівчина з ананасом думали, що юначка в фіолетовому пальто йде в гості до друзів, що її чекають теплі гостини й трохи заздрили їй, з жовтою сумкою на плечі. Дівчина не зважала, а просто йшла вниз ескалатором.
Ананас помірно коливався натягуючи ручки пакету, ловив на собі погляди людей і підморгував мені, соромязли прикриваючись прозорим пакетом.
Дівчина сіла у вагон напроти мене і поклала ананас на коліна, притиснула рукою жовту сумку й почала дивитися на монітор з хаотичним зображенням.
Ананас лежав на колінах і розглядав мене та оточуючих, оточуючі та я розглядали його.
На одній із зупинок дівчина в фіолетовому пальто вийшла, а я залишилася. Дівчина з жовтою сумкою пішла в парк.
На неї дивилися сутінки, прохолода і перехожі. Останні спішили додому й заздрили дівчині в фіолетовому пальто.Адже вони теж хотіли в гості, в тепло і світло. Ех… зітхали вони і йшли до себе до дому.
А дівчина перебирала ногами асфальт і міцніше стискала рукою пакетик з ананасом.
Коли юна леді з жовтою сумкою і в фіолетовому пальто заходила в під'їзд свого будинку, кожен, хто бачив її, гадав до кого ж вона йде в гості.
А вона прийшла додому.
Поставила ананас на тумбочку.
Вінг полегшено зітхнув.
Лагідно поглянула на нього й пішла спати.

Вже третій день вона вигулю ананас.

Через тиждень її забрали в псих.лікарню.
Ананас плакав.