І.
...це був звичайний день...звичайний марш піхоти... звичайнісінька виснажена сонцем земля планети з віддаленого кола...каміння і запечена нещадним сонцем сіро-бура пилюка тріскалася під важкими кроками біо-скафандрів піхоти...сонце відбивалося в їх ультрафіолетових захисних екранах... крок за кроком... звичайна бойова операція... вилазка і патрулювання безлюдних територій планети без жодного натяку на присутність чогось живого... хіба що, інколи виниклі кістяки велетенських невідомих тварин (а можливо чогось ще) вказували на те що колись, можливо, тут щось було...
Щось, звичайно, що не встоїть перед натиском сотень Гаусових рушниць... або від чогось такого ж потужного... бо від чогось же стали тут ці кістки... не могла ж вся планета просто так стати безлюдною висохлою пустелею...

Звичайнісінький марш... звичайна доволі легка операція... і один із сотень крейзанутих скажених командирів... який, хоч погубить пору сотень своїх бійців, вирве, мабуть таки, перемогу у ворога зберігши добру тисячу решти загону...
Жодних натяків на небезпеку... жодної інформації зі штабу...
Усе мало бути добре... - але знаєте саме в таких випадках коли все має бути добре - усе стає зовсім не добре... Усе стає ЗОВСІМ У БІСА НЕ ДОБРЕ!

...земля задвигтіла... Усе, що запам'яталося перед боєм це слова командира: Я думав ми виступили без важкої техніки? - і відповідь сержанта: Так сер ми і виступили без техніки... що? тоді... ...О НІ! ВІДСТУПАЄМО!

Дивні слова Командира, стали жорсткою реальністю, коли горизонт і пейзаж пагорбів вкрився немов потоком, килимом з живої сірої маси... вона набирала швидкість і неминуче наближалася... розрізнивши в ній велетенську кількість ...цих... тварюк... почалася бійня.... так бійня зовсім не бій...
наміри в маси були зовсім недобрі це було очевидно одразу - тому як тільки вона дійшла до радіусу пострілів, загримів вогонь, перших нашвидкуруч відступаючих піхотинців... загримів і замовк...
Праве - ліве... вогонь - кров... смерть... Усе змішалося тут... зостались лиш примітивні інстинкти тиснути на гашетку коли ціль була на мушці й відступати... стараючись не задіти своїх - або, якщо стане необхідність добити розтерзане тіло солдата без руки і ніг після атаки ЦИХ...
Кулі влітали в плоть розриваючи її на шмаття і сотні істот скрикували жахливим вереском валились на сірий пил планети, б'ючись в агонії... та це не спиняло потік...
епізоди і моменти...свист куль...вереск чудовиськ, під залпом вогнемата і нерозбірливі голоси в рації - сотні голосів... Вони розривають голову: -Мені потрібно підкріплення. -Медик! ДЕ В БІСА МЕДИК! - Що?! ВОНИ ЛІЗУТЬ ІЗ ПІД ЗЕМЛІ! АААА! -ВІДСТУПАЄМО!...
Це все давить на психіку з такою силою, що хочеться кинути автомат, де циферблат з кількістю патронів невпинно наближається до нуля, і бігти стрімголов звідси... та змушуєш себе зупинитися... якомога швидше відступати, не забуваючи відстрілювати живу масу, яка невпинно наближається до тебе... де кожна істота зі смертоносними кігтями, які пробивають скафандри наче вони зроблені не з легкого сплаву титану, а зі шкірки апельсину... де кров слиз і купа м'язів, які народились схоже з однією метою... убивати... Убивати все, що стане на шляху цього потоку... і цей потік вже ось-ось дістанеться до мене...
...Рефлекс ще продовжує тиснути, та пострілів автомату не чути - лише число 000 блимає на моніторі своїм зеленим кольором - наче напис - ВИ ВИГРАЛИ ДЖЕК-ПОТ - ваш виграш становить: ОДНА СМЕРТЬ!...
-НАБОЇ В КОГО Є НАБОЇ! МЕНІ ПОТРІБНІ НАБОЇ!
Лиш ідіот міг би здогадатися кричати це в рацію - коли вона забита шаленими криками помираючих в агонії, під живим килимом, солдат... Але сьогодні мені щастить...
- Тримай!
Голос командира наче повертає мене з того світу... обойма влітає мені в руки, я миттю вставляю її в Гаусівку і тисну на гашетку... у моїй голові проноситься думка: Невже ми залишились з командиром одні?...
Та часу немає...
Ми відступаємо відстрілюючи потік, а командир кричить в рацію: - Зв'язковий! МЕНІ ПОТРІБНЕ ПІДКРІПЛЕННЯ! ЗВ'ЯЗКОВИЙ! ДЕ ТИ ІДІОТ! НАМ ПОТРІБНЕ ПІДКРІПЛЕННЯ!
...
постріли...
постріли... ...
живий потік накриває командира, який ще відстрілюється з шаленим бойовим криком... і ось він доходить до мене...
-НУ ЩО!? СКУШТУЙ КУСЕНЬ МЕНЕ ТВАРЬ! АААА!!!!!
постріли...
...
...